ЛИСКУ́ЧИЙ, а, е, чим, від чого і без додатка. Який має лиск. Хороший з лиця, .. з чорним лискучим усом, він був перший красень на селі… (Мирний, І, 1949, 213); Повз вікна пропливає лискучий від поту рудий круп жеребця (Тют., Вир, 1964, 65); Велосипед під нею був неначе і не її, лискучий нікелем та з сіткою над колесами (Смолич, Мир.., 1958, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 491.