ЛИПКИ́Й, а́, е́. Який легко прилипає; клейкий. Хліб вийшов липкий, з закальцем на два пальці (Н.-Лев., II, 1956, 302); Зіпертися не було на що. Руки вгрузали в липке багно (Руд., Вітер.., 1958, 101); // Вкритий шаром клейкої речовини; просякнутий клейкою речовиною. Соломія провела рукою по його грудях і намацала мокру й липку сорочку (Коцюб., І, 1955, 357); Живи, розгортайся, липкий зелений листе (Рильський, І, 1960, 286); * Образно. Такий солодкий, липкий сон на світанку! (Донч., II, 1956, 136); Липкі очі гестапівця ялозили по ньому, як трупні мухи (Рибак, Час.., 1960, 38); * У порівн. Задля своєї товариської, легко запальної і немов липкої вдачі волочив [Хома] за собою все цілий хвіст сателітів, прихильників (Фр., IV, 1950, 306); // перен. Охочий до чого-небудь; беручкий (у 1 знач.). Хвалить [мати] сина, який він липкий до роботи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 222).

◊ Липкі́ ру́ки у кого — про того, хто бере чуже, краде. Їмость догадувалася, що в Івана липкі руки, але мовчала (Март., Тв., 1954, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 488.