ЛЕ́СТОЩІ, ів, мн. Лицемірне, нещире вихваляння. Щоб запобігти в неї ласки, треба було безперестану кадить перед нею фіміами лестощів (Н.-Лев., IV, 1956, 250); Більшість дивилась на нього [О. Пушкіна] поглядом, в якому захват, шанобливість і лестощі приховували заздрість і потаємну думку: що можуть мати корисного від цього знайомства? (Полт., Повість.., 1960, 464).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 479.