ЛЕ́НТА, и, ж., нар.-поет. розм., рідко. Стрічка. Ой піду я на торг, на торжочок, Та куплю собі шаблю золотую, А до шаблі ленту голубую (Чуб., V, 1874, 154); У дівчат біліють банти, ще й по ленті у косі… (Тич., II, 1957, 327); На лентах безкозирок.. золотом горіли прості слова "Чорноморський флот" (Трип., Дорога.., 1945, 58); Ні ричажків з літерами, ні котушок із лентами, ані валка для паперу в машинці не було (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 133); * У порівн. Вона [дорога] видавалася тут між полями зміїним звоєм… там знов рівною лентою (Коб., III, 1956, 461).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 477.