ЛЕМЕНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Говорити дуже голосно; галасувати (у 1 знач.). Стара стогне та руки ламає, а Настя — на десять дворів чутно, лементує… (Мирний, IV, 1955, 46); Чути було, як, перекриваючи всіх, лементує в натовпі баба Марина (Гончар, II, 1959, 180); — У вікно! У вікно стрибнула! — лементував чапленосий, тримаючись рукою за вухо, — кішка навіжена! (Ів., Вел. очі, 1956, 25); // Кричати від болю, страждання або волаючи про допомогу. Дарчин крик покрився голосом Юзі, що впала додолу, трясучись і кидаючись.. та лементуючи (Л. Укр., III, 1952, 635); Їх розбудив нестямний крик з двору: — О, рятуйте, рятуйте! — лементувало щось (Мирний, IV, 1955, 189); Від творів Стефаника душа холоне.., коли бачиш, як гинуть знедолені люди, коли чуєш, як вони лементують, волають у розпачі, в безнадії (Літ. Укр., 1.ІІІ 1963, 2); // Зчиняти гамір, галасуючи разом (про людей). Десь ревіла худоба, лементували діти (Гончар, IV, 1960, 31); Лементуючи, швидко зійшли [жінки] на місток, тримаючи на руках свою страшну ношу [пораненого] (Коз., Гарячі руки, 1960, 123); // Кричати (про тварин, птахів та ін.). Над головою в мене метушилися старі горобці й тривожно лементували (Сміл., Сашко, 1957, 5); Таке було [собачатко] на вдачу зле… Так почало лементувати, Аж захлиналося, дурне (Воскр., І всерйоз.., 1960, 70).

2. перен., зневажл. Виявляти підвищений інтерес до якого-небудь питання, активно обговорюючи його, привертаючи до нього увагу широкої громадськості; галасувати (у 2 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 475.