ЛЕЛІ́Я, ї, ж., заст., поет. Лілія. Скрізь по світлицях простяглася довга стежка дорогого килима, закиданого оберемками лелій, фіялок, рож (Н.-Лев., І, 1956, 164); — Мамо, а яка найстарша ельфа? — Вона, Павлусю, зветься Лелія, бо живе у самій найкращій лелії (Л. Укр., III, 1952, 487); Хвиля лелію леліє, мов промовляє: "Рости" (Сос., II, 1958, 130); * У порівн. Демократія радянська розцвілась лелією, і для бідних всього світу стали ми надією! (Тич., І, 1957, 211).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 474.