ЛЕЛІ́ТИ, і́є, недок.

1. Виблискувати, блищати, відбиваючи світло, проміння. Далеко, далеко на самім горизонті леліло опалове світло — одблиск сонця (Л. Укр., III, 1952, 608); — Ти бачиш, княже? Там світає світ, Огнями грає, прискає промінням.. То над Москвою сяєво встає, На шоломах Кремлівських веж леліє (Бажан, Роки, 1957, 229); // Виділятися яскравим кольором. — Вертайся вмить і розкажи мені, чи не леліють білії вітрила (Л. Укр., І, 1951, 414); Після палаючого сліпучого дня млисто-бузково синіла польова далеч, леліла і кликала дівчат туди, де тополі за стернями, де зумкочуть коники на весь степ (Гончар, Людина.., 1960, 173); Дві косички лилися й леліли, Як важке смолянисте кільце (Мал., Звенигора, 1959, 214).

2. Тихо протікати; струменіти. Прудко біжить та річка гоней із двадцять, до самої луки зеленої, — по луці вже тихо і широко розливається і тихо далі леліє попід гаями (Вовчок, І, 1955, 180); * Образно. Ні гайка і ні струмка навколо. Тільки сонце з вишини пече, Тільки вітер понад низом віє Та пшениця навкруги леліє (Вирган, В розп. літа, 1959, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 474.