ЛЕГКОВІ́ЙНИЙ, а, е. Який віє злегка, не сильно (звичайно про вітер). Тихо шепотілося під подувом легковійною вітерця широке поле (Кач., Вибр., 1947, 74); * Образно. Думка приходила велична і проста, і з неї, як листя, обсипалися непотрібні прикраси, кружляючи в повітрі легковійними примарами (Ю. Янов., І, 1958, 191).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 464.