ЛЕГЕ́НЬКИЙ, а, е. Зменш.-пестл. до легки́й. Легенькі суденця нахилялися під вітром (Собко, Шлях.., 1948, 8); Батько, зодягнений в легеньке демісезонне пальто, стояв осторонь (Руд., Остання шабля, 1959, 66); Дівчина весело регоче, й в блискучих її очах світить легенький жаль (Вас., II, 1959, 41); Морозець легенький, Тихесенький сніг (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 461.