ЛЕВІ́Т, а, ч.

1. іст. Священнослужитель у древніх євреїв. — Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм.. Всі пророки твої від тебе відреклись І левітів немає з тобою (Л. Укр., І, 1951, 129).

2. перен., заст. Співець. В кайданах будеш,— віри твердо йми: Тебе, мого обраного левіта, Я виведу а заклятої тюрми. Щоб голос твій не згинув серед світа… (Граб., І, 1959, 290).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 459.