ЛЕВІАФА́Н, а, ч.

1. За біблійною легендою — величезне морське страховище або літаючий дракон. З тим самим видом він [цар на малюнку] левів полює, левіафанів ловить, б’є пташок і їде полем через людські трупи (Л. Укр., І, 1951, 252).

2. книжн. Те, що вражає своїми величезними розмірами або силою.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 459.