ЛА́ЩИТИ, ла́щу, ла́стиш, недок., перех. Те саме, що пе́стити. Часом прокинеться в ньому чоловік і він тоді став таким добрим: і дітей лащить і до жінки заговорить як слід (Коцюб., І, 1955, 438); Він ходить між корів, підійде до одної, до другої скотини — лащить їх (Ю. Янов., IV, 1959, 13); Марить море Середземне, Ледве лащить береги… (Олесь, Вибр., 1958, 248).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 456.