ЛАХМІ́ТНИК, а, ч., розм.

1. Той, хто скуповує і продав старі зношені речі. В її кімнаті стояв важкий дух пудри, духів і від безлічі меблів було тісно, як у крамничці лахмітника (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, II, 1952, 159).

2. зневажл. Той, хто ходить у лахмітті (у 1 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 456.