ЛАП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. ла́пати. — А де ж твій картуз? Лап він за голову,— нема картуза (Гр., І, 1963, 448); Швиденько загнала [дівчина] скот у загороду та до хустки мерщій. Лап,— вогкенька ще. Ну, та нічого, і на голові висохне (Головко, І, 1957, 106).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 447.