ЛАНО́К, нка́. ч. Зменш.-пестл. до лан1 1; нивка. Доходили [молодиця з дівчинкою] до ланку у пущі самій і там сідали одпочивати (Вовчок, І, 1955, 367); В квітні виорав цапок Огородець і ланок (Стельмах, Колосок.., 1959, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 445.