ЛАЙДА́К, а, ч., діал.

1. Вбога бездомна людина. — Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (Стеф., Вибр., 1945, 34).

2. Уживається як лайливе слово. Увійшло в хату оце пиховате цабе, розсілося— і давай хизуватися.. — Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако! (Ковінька, Кутя.., 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 437.