ЛАЗУ́ТЧИК, а, ч., розм., рідко. Розвідник, переважно у тилу ворога. Французькі лазутчики іноді пробиралися в Севастополь і писали потім у своїх донесеннях про моральний стан російської армії (Кучер, Дорога.., 1958, 113); // Збирач секретних відомостей; шпигун. За наказом генерала Горна, кілька десятків лазутчиків, під виглядом ярижок і дрібних крамарчуків, перейшли кордони (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 137); // зневажл. Той, хто по-зрадницькому підбурює до яких-небудь злочинних дій; провокатор. В непримиренному конфлікті стикаються [у п’єсі Я. Галана "Любов на світанні"] чесні, віддані радянському ладові будівники колгоспного життя з націоналістичними лазутчиками, що прагнуть залякати селян, зірвати посівну кампанію (Іст. укр. літ., II, 1956, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 437.