ЛА́ДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.

1. тільки 3 ос. Іти успішно, вдало; удаватися. Без учителя чогось діло не ладилось, і співи скоро спинилися (Вас., І, 1959, 101); Розмова в них не ладилась. Казимир щось не договорював (Скл., Легенд. начдив, 1957, 23); Після весілля в Глущуків почало не ладитись життя (Чорн., Потік.., 1956, 71); // безос., з чим і без додатка. Як не ладиться, то й у печі не гориться (Номис, 1864, № 1700); Зі спектаклем, вже зовсім готовим, щось не ладилось (Коцюб., II, 1955, 136); Добре мені стало жити на білому світі. І на роботі ладиться.., і дома просто-таки рай (Вільде. Винен.., 1959, 4); // Бути злагодженим, гармонійним (про спів, гру). Мусадзе слухняно заграв. І хоч співали вони стократ гірше, ніж звичайно, проте тепер пісня вже ладилася (Собко, Біле полум’я, 1952, 131).

2. до чого, на що, куди і без додатка, розм. Те саме, що готува́тися 1; лагодитися (у 1 знач.). Але поки монголи радились і ладились до ударного приступу, Максим також не дрімав (Фр., VI, 1951, 82); Ладяться козаки в дорогу; Семен з ними (Вовчок, І, 1955, 91); // з інфін. Мати намір що-небудь зробити. Вуздечка роздирала йому [коневі] губи, і він ладився стати дибки під залізною рукою свого господаря (Тулуб, Людолови, 1957, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 434.