ЛА́ДИТИ, джу, диш, недок.

1. з ким, неперех. Жити в мирі, злагоді; дружити (у 1 знач.). Не ладила вона з Павлом Дніпровським — той любив бурчати на неї (Шер., В партиз. загонах, 1947, 27); Завжди він умів з людьми ладити (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 82).

2. перех., розм. Те саме, що ла́годити 1. Ой зацвіла калинонька в лузі. Вломилася поличенька в плузі. Ой чи мені поличеньку ладити. Чи до дівчини на зальоти іти? (Чуб., V, 1874, 377); Клопоталися чоловіки у тому саду: пісок возили, східці по згір’ю направляли та місточки через рівчаки ладили (Вовчок, І, 1955, 145).

3. перех., розм. Те саме, що готува́ти 1; лагодити (у 3 знач.). [Гомін серед молоді:] Музики йдуть! Музики! Ладьте місце для музик! (Фр., IX, 1952, 121); Кулеметники зняли чохли з кулеметів і ладили стрічки (Ю. Янов., І, 1958, 143); Стали похорон ладити. От уже й домовину принесли новеньку, всипали квітками пахучими (Вовчок, І, 1955, 68); Данкевич пішов скорою ходою додому. Застав тещу при тім, як ладила підвечірок (Мак., Вибр., 1954, 282); // Організовувати, збирати, доводити до стану готовності. Не корилась Україна, Повстанські ладила війська На клич Тараса й Северина (Рильський, III, 1961, 145); // Наперед визначати; намічати (у 2 знач.). — Не таку йому жінку ладять Кіндрат Дорофійович і Домна Федорівна (Логв., Літа.., 1960, 59); // Заготовляти. Докія ладила вже для неї рушники, постіль (Коб., II, 1956, 13).

4. перех. Те саме, що нала́годжувати 4; ладнати (у 7 знач.), настроювати (у 1 знач.). Дзяв він ліру, довго ладив, І здавалося, що рад Був щось звати із давнини (Щог., Поезії, 1958,351).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 434.