ЛА́ВОЧКА¹, и, ж. Зменш.-пестл. до ла́ва¹. За столом вже молодая Сіла на посад. На лавочках всі дружечки Посідали вряд (Л. Укр., І, 1951, 323); В саду під розквітлою яблунею гарненька зелена лавочка з спинкою (Ряб., Жайворонки, 1957, 6).

ЛА́ВОЧКА², и, ж., діал. Зменш. до ла́вка². [Конон:] Я відкрив би лавочку, як Тіпка, та й сидів би собі та крамарював би (Кроп., II, 1958, 431).

◊ Закрива́ти (закри́ти) ла́вочку див. закрива́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 430.