ЛАБОРА́НТ, а, ч.

1. Науково-допоміжний працівник лабораторії, наукового закладу. Лабораторія безлюдна. По-одному, по-двоє кінчали свої частки роботи лаборанти (Ю. Янов., II, 1958, 118); Інженери і майстри, конструктори і лаборанти тісно тулилися за довгим столом у заводській їдальні навколо Шульги (Рибак, Час.., 1960, 100).

2. Помічник професора, викладача під час лабораторних занять. Він тепер дуже занятий, вчиться до екзаменів, а разом з тим він лаборантом при фізичному кабінеті (Л. Укр., V, 1956, 140).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 428.