КІНЦЕ́ВИЙ, а, е.

1. Який міститься, перебуває, розташований на кінці, у кінці чого-небудь; останній. Часом вони читали довгі й скучні романи без кінцевих карток, витягнені в коморі з покритої пилом завалі (Коцюб., I, 1955, 323); Трамвай, нарешті, обігнувши кільце, спинився на кінцевій зупинці (Збан., Любов, 1957, 126).

2. Завершальний, остаточний. Поряд з врахуванням кінцевих результатів виробництва слід обов’язково враховувати особистий вклад кожного робітника в загальні результати (Рад. Укр., 13.VI 1962, 3); // Який визначає собою яку-небудь діяльність і завершує її; основний. Кінцева мета.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 166.