КІ́БЧИК, а, ч. Зменш. до кібе́ць. Кібчики, неначе гвоздикам прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Стор., І, 1957, 333); * У порівн. Голова застиг за столом, мов кібчик, зіркий, крутошиїй, весело насторожений (Гончар, Новели, 1954, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 158.