КШТАЛТ, у, ч. Зовнішній вигляд чого-небудь. Головка [Солохи] зрослася, тілько прийняла якийсь чудовий кшталт: високо-високо угору тяглася, а там, де свиня ухопила зубами, схилилася набік (Мирний, І, 1954, 54); // перен. Про особливості вдачі, характеру людини. Завзятого Троянці кшталту,.. І носа хоть кому утруть (Котл., І, 1952, 183).

◊ На кшталт чого — те саме, що На зразо́к (див. зразо́к). У казармі, за величезною грубою, щілина між грубою і стіною, коли з боків завісити ряднами, являла собою щось на кшталт кімнатки (Думки про театр, 1955, 48); Керовані хибними мотивами, ми всі, за винятком хіба одного Шолохова, вилучили з своєї творчої палітри страждання… Ми замінили його чимось на кшталт подолання труднощів… (Довж., III, 1960, 276); На оди́н кшталт — на один зразок, лад. Пан розглядає на один кшталт змайстрованих близнят, його темне обличчя веселіє (Стельмах, І, 1962, 81); — Як все це безмежно нудно! — вигукнула вона. — Всі на один кшталт. Всі стрижені під одну гребінку (Руд., Вітер.., 1958, 354); На свій кшталт — на свій лад. Марію він полюбив теж на свій кшталт. Жадібним оком назирив її, як бездоглядний самородок, по-гендлярському визначив йому справжню ціну (Вол., Місячне срібло, 1961, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 426.