КУЧУГУ́РИТИСЯ, иться, недок. Здійматися, виднітися кучугурами. Море кучугурилося.., мінилося на сонці срібними лезами (Тулуб, Людолови, II, 1957, 170); Переліски в бік до Сойму та очерета понад Вірським ставом кучугурилися над білою гладінню, наче випушка білого смушку на білому ж кожусі (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 587); // Те саме, що грома́дитися 2. Біля них [шкільних парт] кучугурилась величезна купа викинутих після перев’язок брудних закривавлених бинтів (Гончар, Людина.., 1960, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 424.