КУТ, а́, ч.
1. Геометрична фігура, утворена двома лініями, що виходять із однієї точки; // Така фігура, утворена лініями яких-небудь предметів, знаків і т. ін. В небі пролітали журавлів спрямовуючи вістря кутів на південь, Закарпаття, Дунай… (Чорн., Визвол. земля, 1959, 155).
Кут зо́ру див. зір; Під куто́м — утворюючи по відношенню до чого-небудь таку фігуру. Дорога враз повернула, зламавшись майже під прямим кутом (Смолич, І, 1958, 44); — Дивіться, під яким кутом ця траншея стояла до нас… (Гончар, III, 1959, 62); Дві сірувато-зелені скелі стояли під кутом одна до одної (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 136).
◊ Згла́джувати (згла́дити) го́стрі кути́ — не братися за розв’язання складних питань. Партія вчить нас не згладжувати гострих кутів, не тікати від питань, які вважаються нібито дрібними (Рад. Укр., 9.II 1957, 1); Обмина́ти го́стрі кути́ — уникати принципової постановки питання. — Ти цупко тримаєшся за рятівне коло, на якому начертано: «Не псувати стосунки, дотримуватись зі всіма згоди, не псувати настрій начальству, обминати гострі кути…» (Рибак, Час.., 1960, 764).
2. Те саме, що куто́к 1. З тяжким стогоном кинулася [Марина] в кут хати й затулила вуха (Кобр., Вибр., 1954, 168); Мати задержала зошит у руках і, усівши спокійно в кут старенької софи, гляділа мовчки на.. обличчя сина (Коб., II, 1956, 304).
Із кута́ в кут ходи́ти (тиня́тися і т. ін.) — те саме, що Із кутка́ в куто́к ходи́ти (тиня́тися і т. ін.) (див. куто́к). Він ходив по кімнаті із кута в кут, про щось пильно думаючи (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 218).
3. розм. Те саме, що куто́к 2. [Предслава:] Ми жебраки. Нещасні, без кута, без кусня хліба! (Фр., IX, 1952, 206); // Частина житлового приміщення (будинку, квартири чи кімнати), призначена для кого-, чого-небудь. Пан Адам молотив на току, пані Констанція не вилазила з свого кута (Коцюб., II, 1955, 248); Його донька була за куховарку в господаря, і старий мав із нею кут у кухні (Досв., Вибр., 1959, 15); Кут меншої кімнати, відокремлений перегородкою з дикту й матового скла, мав служити завідувачеві лабораторій кабінетом (Шовк., Інженери, 1948, 13).
4. чого, який. Частина якої-небудь території, місцевості. В найдальшім куті острова висока гора шпилем подралась до неба (Стор., І, 1957, 398); Як тільки з далекого кута села.. розлягалось його глухе дудніння, вона вискакувала надвір (Коцюб., II, 1955, 30); Сходяться надвечір дівчата з верхнього кута по воду (Тудор. Народження, 1941, 4).
◊ Загна́ти (заве́сти) в [тісни́й, глухи́й] кут — поставити в безвихідне становище. І няньчину всю рать розбили,— Скалічили, розпотрошили І всіх в тісний загнали кут (Котл., І, 1952, 183); Розкладається буржуазне суспільство, вичерпавши свої творчі сили, завівши культуру, цивілізацію в глухий кут (Еллан, II, 1958, 122); Інтерпеляція білогвардійців була, очевидно, колективна і розрахована на те, щоб загнати нас у глухий кут (Кулик, Записки консула, 1958, 174); Захо́дити (зайти́) в [глухи́й] кут — потрапляти в безвихідне становище.— Чим більше я розмірковувала про своє становище, тим більше заходила в кут, не знаходячи виходу (Кол., Терен.., 1959, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 417.