КУСЛИ́ВИЙ, а, е. Який кусається (у 1 знач.). — Такий у нього якийсь вид, мов у тої кусливої собаки, що лащиться, на животі повзає, але так і чуєш, що вона може загарчати і кинутись на тебе (Фр., III, 1950, 224); Ставківський робітничий клуб був схожий на великий вулик розтривожених кусливих бджіл (Кач.. Вибр., 1953, 205); * Образно. Холод став дуже .. дошкульний, аж кусливий (Н.-Лев., IV, 1956, 262); — Пани тепер злі й кусливі, як роздратовані в дуплі оси (Кач., Вибр., 1953, 60); // перен. Дошкульний. Я говорив їм кусливі фрази, бавив такими ж дотепами (Коб., І, 1956, 446).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 416.