КУСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. Ранити, устромляючи зуби, захоплюючи клювом і т. ін. Хоч би тобі лихе слово Почув хто од його.. і собаки не кусали Москаля Максима (Шевч., II, 1953, 55); Він вигинається і кусає матір за руку. Та, скрикнувши, відсмикує руку (Багмут, Опов., 1959, 14); * Образно. [Горнов:] А терпкою я здався їй кислицею: вже вона пробувала кусати мене з усіх боків, та тільки оскому набила (Крон., І, 1958, 424); // Здавлювати, захоплюючи зубами. Мужики хмуро кусали вуса (Головко, II, 1957, 237); В збентезі, кусаючи в зубах зірваний листок, дивився [Данько] кудись угору на місяць (Гончар, II, 1959. 247); Параска Тихонівна, давлячись слізьми, кусала подушку (Ю. Янов., II, 1954, 141); // Ранити жалом або хоботком (про комах). Грошей вчора він проциндрив щось не трохи. Що Паню через те всю ніч кусали блохи (Г.-Арт., Байки.., 1958, 52); — Чи то мало кого комарі кусають… (Л. Укр., III, 1952, 632); // перен. Завдавати болю, образи; уражати. — Так ви гадаєте, що ваша жінка свята? — з масною усмішкою кусає його Погиба (Стельмах, II, 1962, 65).
◊ Куса́ти гу́би — закусуючи губи, виявляти стримувані почуття досади, образи і т. ін. [Пузир:] Восени поїдемо.. в земський банк — нехай всі ті, що сміялися з мого кожуха, губи кусають! (К.-Карий, II, 1960. 321); Жаннет кусала губи й напружено дивилася в одну точку, щоб стримати сльозу (Жур., Вечір.., 1958, 246).
2. перех. Відокремлювати невеликі частинки чого-небудь, захоплюючи, здавлюючи зубами. Йому було приємно, що всі дивились, як він кусав пиріг і виколупував пальцем з середини сливи (Коцюб., II, 1955, 280); На яблуках ще були стружки, та ми обтирали їх руками й кусали так люто, що сік розлітався на боки (Ю. Янов., II, 1958, 112); // Роздавлювати зубами. Василина взяла горіхи й почала їх навіщось кусати (Н.-Лев., II, 1956, 142).
3. неперех. Те саме, що куса́тися 1. Мухи та комарі кусають до пори (Укр.. присл.., 1955, 218); * Образно. Правда, не варт усього переймати, що по воді пливе. Люди — божі собаки: і брешуть, і кусають (Коцюб., І, 1955, 46).
4. неперех., розм. Подразнювати шкіру; пекти. Спіткнулась [Маріка], голими рученятами в сніг, а він — кусать, а він — колоть. Насилу втекла (Вас., II, 1959, 211).
5. перех., фам. Їсти. Не тільки нічим содержуватися [утримуватися] з діточками, та глядіть лишень, чи є що кусати! (Кв.-Осн., II, 1956, 487); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Мирний, III, 1954, 255).
◊ Куса́ти [собі́] лі́кті — виявляти велику досаду з приводу втрати чогось; жалкувати. — Ех, Зіньку, Зіньку,— зітхнув сторож.— Допарубкуєтесь ви, що прогавите Тетяну. Будете кусати лікті… (Добр., Тече річка.., 1961, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 415.