Про УКРЛІТ.ORG

курячий

КУ́РЯЧИЙ, а, е.

1. Прикм. до ку́рка і ку́ри. Іду я та й угляділа під лопухом дванадцятеро курячих яєць (Н.-Лев., III, 1956, 283); Увійдуть в спустіле село — підіймається курячий гам — солдати ловлять курей, гусей… (Вас., Незібр. тв., 1941, 204); А скільки було потруєно та покльовано [довгоносиків] курячими дзьобами! (Руд., Остання шабля, 1959, 390); // Такий, як у курки. [Xрапко:] Що, і та, тупорила, проти мене? Куди ж уже тій з її курячим мозком? (Мирний, V, 1955, 163); Ображений Гунька, підводячись, курячим фальцетом заверещав (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 159).

2. у знач. ім. ку́рячі, чих, мн. Назва ряду птахів, до якого належать кури, індики, цесарки, павичі тощо; курині.

Ку́рячі гру́ди — здавлена з боків грудна клітка, що дуже видається вперед. — Ех! — одчайдушно гукнув він і навіть сорочку розпанахав на своїх курячих грудях (Смолич, Мир.., 1958, 20).

∆ Ку́ряча сліпота́: а) (Nonnea Med.). бот. Народна назва трав’янистої рослини з жовтими квітами. Під полом лежали усякі трави і коріння: .. дурман,.. реп’яхи, куряча сліпота й багато дечого (Кв.-Осн., II, 1956, 189); б) мед., розм. Хвороба очей, при якій людина погано бачить в сутінках, при ослабленому освітленні. Куряча сліпота напала й на Гриця. Спершу йому здавалось, що він запорошив очі (Добр., Ол. солдатики, 1961, 94).

◊ Ку́ряча па́м’ять, розм.— слаба, погана пам’ять. Женя ніяк не могла пригадати. От уже куряча помаять — бачити людину і не згадати, де й коли… (Сміл., Сашко, 1957, 218); Ха́тка на ку́рячій ні́жці (ла́пці), фольк.— маленька вбога хатка. На ніжці курячій стояла То хатка дуже обветшала (Котл., І, 1952, 115); Дід Лісовик подався до баби Яги. Привітався в її старій хатці на курячій лапці (Козл., Мандрівники, 1946, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 414.

вгору