КУРИ́ТИСЯ1, и́ться, недок.
1. Те саме, що курі́ти1. Кинулись люди додому, а дома Діло вже здіяв огонь та солома. Тільки одно там небоги й застали: Попіл курився та печі стирчали… (Щог., Поезії, 1958, 86); Його очі блищали і у високо піднесеній руці ледве курилася забута цигарка в мундштуці (Сміл., Пов. і опов., 1949, 171); * Образно. Запалив Чіпка рай тихого щастя в Грицьковій хаті та й покинув куритися… (Мирний, II, 1954, 190); // Про ароматичні речовини. Нате й мій гріш на ладан. Щоб і моє перед Богом курилось (Номис, 1864, № 6433); Куривсь для духу яловець (Котл., 1,1952,73).
Во́гнище ку́риться — вогнище ледве жевріє, горить малопомітним полум’ям. На подвір’ї вогнище.. куриться (Кач., II, 1958, 8).
2. над чим, з чого, безос. Підніматися клубками вгору (про дим). Призирається на двір старого Кирика,.. чи не куриться в нього з труби, що, може, вже й обід варють [варять] (Кв.-Осн., II, 1956, 173); З коминів над хатами не курилося: в цю пору обід вже зварили, а до вечері ще не бралися (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 176).
Дим (димо́к і т. ін.) ку́риться — дим, димок і т. ін. в’ється, стелиться. Свічки ряснії в церкві тій палали, куривсь кадила запахущий дим (Фр., XIII, 1954, 131); Гомін стоїть по всій логовині, куряться кізякові димки, то тут, то там вже смачно пахне степовою чабанською кашею (Гончар, II, 1959, 113).
3. Виділяти випари, пар; оповиватися туманом; парувати. Шпилі і спуски рудих глиняних гір чорніли, а долина і глибокі западини курилися туманом (Мирний, IV, 1955, 194); Набубнявілі мокрі гіллячки верб злегка курились (Коцюб., І, 1955, 385); Гори курилися, сиві тумани здіймалися з темних ущелин і розпливались в морі небесної блакиті (Томч., Готель.., 1960, 18).
4. Вкриватися вихорами пилу, снігу тощо. Куриться довгий шлях, і вершник мчить, у брязкоті металу (Сос., II, 1958, 165).
◊ Кури́ться ку́рява — крутиться порох. В небі курява курилась, по землі трава стелилась (Забіла, У.. світ, 1960, 152); Пісо́к (сніг і т. ін.) ку́риться — пісок, сніг і т. ін, крутиться в повітрі. Раїса задивилась, як курився над землею, немов дим, білий пісок (Коцюб., І, 1955, 308); За хатою темно спухали, курилися сніги, а у вікнах метушився рій сніжинок (Стельмах, І, 1962, 177); Стогнуть сніговії, куриться поземка, меркне місяць в чорно-каламутному хмаровинні… (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 42).
КУРИ́ТИСЯ2, ку́риться, безос. Про наявність бажання або можливість курити (див кури́ти1 1). Буває так зажу риться. Що й люлечка не куриться (Гл.,Вибр., 1951, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 408.