КУРЕ́ЦЬ, рця́, ч. і ж. Той, хто курить (див. кури́ти1 1), має звичку курити. Брати тим часом устаткували в своїй спальні все, що було потрібне, щоб хвильово перетворити її на елегантну курильню, де приготовано все, що розвеселяє серце пристрасного курця (Фр., VI, 1951, 204); Дехкани по черзі смоктали чилім, старанно видмухуючи дим, втягнутий в очеретину попереднім курцем (Ле, Міжгір’я, 1953, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 407.