КУРДЮ́К, а́, ч. Жирове відкладення біля хвоста у деяких порід овець. * У порівн. Чорна, збита, як баранячий курдюк, борода вся в рудих лишаях (Тют., Вир. 1964, 483); // Уживається як лайливе слово.— Ти куди прешся, баранячий курдюк? — закричав він та накинувся на Тимка (Тют., Вир, 1964, 364).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 407.