КУР’Є́Р, а, ч.

1. Співробітник установи, який розносить ділові папери тощо; посильний. Кур’єр від пана капітана приніс нам три квитки до театру (Досв., Вибр., 1959, 99); Були в моїм віданні папки, папери Та дід і бабуся — конторські кур’єри (С. Ол., Вибр., 1959, 111).

2. Службова особа для роз’їздів із спішним дорученням; особа для доставки секретної, дипломатичної пошти. Наркомзаксправ, в розпорядженні якого я ще перебував, запропонував мені виїхати дипломатичним кур’єром в Кабул (Довж., І, 1958, 18).

3. розм., заст. Кур’єрський поїзд. Коли скрізь буду їхати кур’єром, то завтра о 7 вечора буду у Відні (Коцюб., III, 1956, 272); З доктором Зінгером ми зазнайомилися в м’якому купе шепетівського кур’єра, на перегоні Харків — Київ (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 206).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 407.