КУ́ПЧИК, а, ч., зневажл. Зменш. до купе́ць 1. Були там купчики проворні. Що їздили по ярмаркам [ярмарках] І на аршинець на підборний Поганий продавали крам (Котл., І, 1952, 137); Панок каже: «Я звусь Лукич. Я не купчик, підрядчика (Фр., X, 1954, 129); В партері старого, дореволюційного провінціального театру сиділи чопорні чиновники, хвацькі купчики та напиндючені «аристократи» (Смолич, Театр.., 1940, 192).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 405.