КУПА́ЙЛА, КУПА́ЙЛО, КУПА́ЛА, КУПА́ЛО. Міфологічний персонаж у слов’ян, пов’язаний з обрядом купання і т. ін. в ніч з 6 на 7 липня, а також обряд і час його справляння. Коли було настане час, між зеленими святами з святом Купайла, Захар Беркут.. іде на кілька неділь у гори за зіллям і ліками (Фр., VI, 1951, 35); Іван стояв заквітчаний, як гільце на Купайла (Коцюб., І, 1955, 60); А от вже на ігрищах, на Купала, весною …у ворона, у хрещика,— тут вона рада була грати з подругами (Кв.-Осн., II, 1956, 314); Під самого купала.. Ми папороть шукати Ходимо по лісах (Дн. Чайка, Тв., 1960, 303); Не раз сміялась вона отут, на цій стежці, коли ще дівчиною бігала з подругами під вечір на Йвана Купала шукати клечання і квітів для вінків (Гончар, II, 1959, 252).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 400.