КУМ1, а, ч.; мн. ку́ми́, ку́мі́в.
1. Хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері; батько дитини по відношенню до хрещеного батька і хрещеної матері. Був у нього.. приятель, цилюрик, та ще й Мару син кум, вона в нього аж трьох діточок хрестила (Кв.-Осн., II, 1956, 82); [Ковшик:] Опишіть, будь ласка, мого кума. Коли хочете, я вам про нього таке розкажу… (Корн., II, 1955, 209); Жили в лугах та ярах віками. Кого не візьми — рідня: кум, сват, брат, племінник (Тют., Вир, 1964, 369).
Куми́ — кум і кума разом. — Неси ж [дитину] в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище… (Шевч., І, 1951, 314); Стрі́чні куми́ — перші зустрічні, яких запрошують бути кумами. — Ви б, Олексію Івановичу, стрічних кумів узяли,— радять йому добрі приятелі (Мирний, IV, 1955, 22); Проси́ти (кли́кати) в ку́ми — запрошувати бути кумом або кумою. — Я тебе до себе в куми прошу… Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Мирний, IV, 1955, 225); Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Тют., Вир, 1964, 425).
2. заст. Приятель (у звертанні). — Гей, куме! — гукає Хома до Романа Блаженка. — Ходіть-но до мене персиків їсти (Гончар, III, 1959, 128).
3. нар.-поет. Епітет вовка в казках, байках. Ніхто не бачив, тільки зорі. Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома (Гл., Вибр., 1951,107).
КУМ2, КУМ-КУ́М, виг. Звуконаслідування, що означає крик жаби. Наловили [жаби] комарів, почали веселий спів: — Квок-квок! Кум-кум! (Забіла, Одна сім’я, 1950, 64).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 396 - 397.