КУЛЬБА́БИН, а, е. Прикм. до кульба́ба. Хлопчик побачив, що тепер уже розцвіли всі кульбабині подружки і навколо немов постелився ніжний золотий килим (Донч., VI, 1957, 497); Улька була в ситцевому квітчастому платті, сама легенька, ніби кульбабина парасолька: тільки дмухни, вона й полетить (Добр., Ол. солдатики, 1961, 100).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 392.