КУКІ́ЛЬ, ко́лю, ч. (Agrostemma L.). Бур’ян родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітками й отруйним насінням; росте серед хлібних злаків. Хома журився. Що.. кукіль у просі зародився (Бор., Тв., 1957, 159); Як вона любить тепер оте жито, ті блаватки та цвітки куколю, що де-де блискають, мов сині та рожеві зірки серед лісу золотистих стебел!.. (Фр., І, 1955, 256); — Оцей жовтий — осот, а червонуватий — кукіль. Найлихіші вороги наших ланів (Донч., VI, 1957, 36); * Образно. Будь сіячем, і хай життя твоє Насущний хліб, а не кукіль дає (Забашта, Пісня.., 1961, 19); — Одним словом, товаришу Перчин, вам доведеться виполоти у своїх поглядах, а можливо, й уподобаннях немало куколю (Рибак, Час.., 1960, 321).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 387.