КУКО́БИТИ, блю, биш; мн. куко́блять; недок., перех., діал. Доглядати. Зовсім знемігся [батько] на силах; не мав снаги й себе самого кукобити (Барв., Опов.., 1902, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 387.