КУЙО́ВДИТИСЯ, джуся, дишся, недок.

1. Ставати, бути кошлатим (у 1 знач.) (про волосся). Міцно зашнурувала [Тоня] тапочки, підв’язала стрічкою кучерів щоб не куйовдились на вітрі (Собко, Матв. затока, 1962, 14); Він нахмурився тими місцями, де в людей ростуть брови, а в нього куйовдився легкий пух (Смолич, V, 1959, 14).

2. розм. Порпатися, ритися. Бувало, смерклося,— то ми і до хропка. Тепер.. Він тільки збитень смокче. Куйовдиться, не їсть і спать не хоче (Г.-Арт., Байки.., 1958, 146); В багні куйовдилась, ще й на квітник прийшла [Свиня] Між квітами пориться (Гл., Вибр., 1951, 148).

3. фам., рідко. Те саме, що по́ратися. Вона ще чогось там куйовдилась коло печі, щось наказувала Іваньці, коли двері відчинились і на порозі з’явились чоловіки (Григ., Вибр., 1959, 33); Ніби чорти в пеклі, куйовдилися в диму палаючих гамазеїв козаки (Добр., Очак. розмир, 1965, 147).

4. фам., рідко. Те саме, що вовту́зитися 1. Аж до світу куйовдилася перезва на.. вулиці (Гр., II, 1963, 275); — Годі вам там куйовдитись,— окликнув своїх закоханих.— Пора за роботу (Гончар, II, 1959, 369).

5. перен., рідко. Те саме, що ви́хоритися¹. * Образно. Думки [Чіпки] помутилися, куйовдились у голові без порядку, як завірюха зимою… (Мирний, II, 1954, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 386.