КУДЕ́ЛЯ, і, ж.

1. Те саме, що ку́жі́ль. Ось там приперта до лавиці куделя, веретено пряде, крутиться (Кобр., Вибр., 1954, 170); Стала собі [Грициха] в сінях.., куделю встромила за окрайку й почала прясти (Март., Тв., 1954, 68); Кине мати прядку і куделю, Теж підсяде до казок (Шпак, Вибр., 1952, 141).

2. перен., розм. Про скуйовджене волосся. Якіїсь мучились там [у пеклі] птахи З куделями на головах (Котл., І, 1952, 140); По-бандитському стрижена [Ганна] — замість кіс чорна куделя вибивається з-під кубанки (Гончар, II, 1959, 254).

3. Недоброякісне волокно льону. Волокно [льняне] нижче сьомого номера — коротке, плутане, воно називається куделею (Техн. культ., 1956, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 383.