КУ́БАХ, а, ч.

1. діал. Ямка для садіння городньої культури. Ти кубахи роби, а я капусту садитиму (Сл. Гр.).

2. рідко. Викопане коріння рослини, дерева разом із землею. Поле було нерівне, зрите мінами й снарядами, але він бачив на ньому прив’яле бадилля й викопані кубахи (Кучер, Чорноморці, 1948, 157); — Давайте пересадимо її [топольку] поближче до нас! — запропонувала Ксеня.— Серед літа не прийметься,— зауважив Славчук.— А ми з землею перенесем, з усім кубахом (Голов., Тополя.., 1965, 87).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 381.