КРО́КВА, и, ж. Два бруси, з’єднані в горішній частині під кутом і закріплені долішніми кінцями до стін будівлі, на яких тримається дах. На хаті заблищали крокви й лати, наче сухі ребра (Н.-Лев., II, 1956, 364); Держачися крокви, по латах, мов по сходах.., доліз [злодій] до бантини (Фр., II, 1950, 24); Високо зводилися вгору крокви рублених приміщень (Десняк, II, 1955, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 364.