КРИ́ЦЯ, і, ж.

1. Те саме, що сталь. Слово, чому ти не твердая криця. Що серед бою так ясно іскриться? (Л. Укр., І, 1951, 126); Молотом щосили б’є [коваль]; Він залізу міць дає, Він тверду гартує крицю (Зеров, Вибр., 1966, 466); В тому вітанні голос колгоспника й сталевара, Що крицю найкращу варить, аж іскор встають стожари (Шпорта, Запоріжці, 1952, 99); * Образно. Я довго Фінського заливу Рухливу крицю споглядав (Рильський, III, 1961, 255); * У порівн. І мова, що в катів під вершлягом була. Міцною зробиться, як криця (Сам., І, 1958, 96); // Виріб із сталі. Блищали міді там і криці. Всі убрані були світлиці (Котл., І, 1952, 148); Догодила й йому [запоріжцеві Безвухому] криця шляхетська у лівий висок (Стар., Облога.., 196І, 57).

2. мет. Шматок неочищеного від різних домішок заліза пористої будови, який утворюється під час виплавляння сталі з руди або чавуну. Криця холола в горні, темнішала, приймала тони бакану і кіноварі (Тулуб, Людолови, II, 1957, 316); За допомогою проковування з криць видаляли шлаки й одночасно ліквідували пористість криць (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 413).

3. розм., рідко. Те саме, що креса́ло. Витяг [Чіпка] гаман, люльку, наложив тютюном; налапав у гамані крицю, кремінь (Мирний, І, 1949, 333); Чумак.. набив люльку.., взяв губку та крицю, креснув — і викресав [вогню] (Україна.., І, 1960, 67).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 353.