КРИ́ТИК, а, ч.

1. Той, хто аналізує, оцінює літературні, мистецькі та наукові твори. Друкарю! Не дрімай… Щоб мокрим нас рядном злий критик не напав (Бор., Тв., 1957, 130); Історія знає трагічні помилки великих митців і критиків (Рильський, Веч. розмови, 1962, 131); Літературний критик; Театральний критик.

2. Людина, що аналізує, розглядає різні життєві явища, дає кому-, чому-небудь оцінку, виявляє вади, хиби. — Я знаю, що писар.. заздріває [бачить] в мені свого критика й наглядача (Н.-Лев., IV, 1956, 44); Він придивлявся до неї.. оком естетика й критика (Фр., VI, 1951, 228); [Сагайдак:] Чого йому ще треба? [Настя:] Як же? Твій улюблений друг і присяжний критик (Дмит., Драм. тв., 1958, 483).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 350.