КРИКУ́ХА, и, ж. Жін. до крику́н. Жила-була в гаю Сорока. Багато є сорок дурних, Моя ж крикуха білобока Була на погляд краща всіх (Гл., Вибр., 1957, 328); — Де ж ти його [танкіста] бачив, татку? — Вгадай… І хто б подумав!.. В сараї у Тесленчихи… — У тої крикухи? — здивувалась тьотя Варя. — Що завжди була чимось незадоволена? (Гончар, IV, 1960, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 345.