КРИВУ́ЛЯ, і, ж., розм.

1. Непряма, покручена лінія; звивина, закрут. Ішов [хлопчик].. дорогою, що робила кривулі (Калин, Закарп. казки, 1955, 93).

2. у знач. присл. криву́лями. Зигзагами (у 2 знач.). Майже з-під ніг зірвався бекас і кривулями помчав над водою до берега (Коп., Як вони.., 1948, 15).

3. зневажл. Про криву, кульгаву людину. Так вона [Галя].. зосталася кривенькою. Василь часто підіймав її на глузд, звучи «кривулею» (Мирний, IV, 1955, 73); // перев. мн. Про криві ноги, руки.

4. ірон. Незграбно написана літера. Я думав про грамоту так колись: »..Стулиш ту кривулю, виходить слово» (Барв., Опов.., 1902, 403); Катерина засиділася біля столу, що на ньому лежали шматки паперу з Антоновими кривулями (Чорн., Визвол. земля, 1959, 230).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 341.