КРАСУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок.

1. Вабити зір, виділятися красою; викрашатися. Меж горами старий Дніпро, Неначе в молоці дитина. Красується, любується На всю Україну (Шевч., II, 1953, 111); Серед пустих степів красуються, як квітники, веселі хутори, присілки, села (Мирний, І, 1949, 179); Серед парку красується тисячолітнє терпентинове дерево… (Вишня, І, 1956, 180); // чим. Чим-небудь привабливо виділятися. Хто йде тим селом. Той дивується. Що садами воно Та й красується (Укр.. думи.., 1955, 394); Чудова весняна природа красувалася цілою повнотою свіжості, життя й запаху (Фр., V, 1951, 17); Увесь дах [будинку] Плачинди красується рівно виложеними вікнами (Стельмах, Хліб.., 1959, 109); // у чому. Мати гарний, привабливий вигляд у певному обрамленні, оточенні. Друге [село] стоїть на спадистій горі і красується в яблунях та черешнях проти сонця (Н.-Лев., II, 1956, 27); Ціле літо мазанка красувалася в яскравому.. цвітінні кручених паничів (Смолич, V, 1959, 16).

2. тільки 3 ос. Бути на видному місці; виділятися, виднітися. Хоч у нього теж пошматована сорочка і під оком красується помітний синець, але вигляд, у нього переможний (Шиян, Баланда, 1957, 100); На зеленій, мов гриб, хатині .. яскраво красувалася вивіска (Козл., Ю. Крук, 1957, 194).

3. у чому, чим і без додатка. Те саме, що пишат́ися. З себе була [вдова] огрядна, висока, чорнява,— все було у червоному очіпку красується (Вовчок, І, 1955, 183); Довготелесий правофланговий красувався у синьому доломані з.. вилогами (Смолич, V, 1959, 691); А вона так і пострілює на всіх своїми блискучими, як вишня в росі, очима, не всидить на місці, сміється, красується, знаючи й сама, що вона гарна і що їй сьогодні дозволено красуватись (Гончар, Тронка, 1963, 140).

4. тільки 3 ос. Покриватися цвітом; квітувати (переважно про злакові рослини). — У нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься… (Вовчок, І, 1955, 47); Жито вже красувалось. Жовті палички цвіту тихо гойдались .. вздовж колосків (Коцюб., II, 1955, 392); Ячмінь красується у полі — І спів стихає солов’я (Стельмах, Жито.., 1954, 170).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 329.