КРАСИ́ВИЙ, а, е. Те саме, що га́рний 1. Хороші зірочки на небі, та вечірня зірочка красивіша над усім (Кв.-Осн., II, 1956, 311); Високий, красивий, він прямо поступив у двір (Мирний, І, 1954, 300); Десь за садом співали дівчата. В однієї з них був особливо сильний і красивий голос (Грим., Подробиці.., 1956, 54); //у знач. ім. краси́ве, вого, с. Те, що має приємний зовнішній вигляд, відзначається гармонією барв, ліній і т. ін. У щастя людського два рівних є крила: Троянди й виноград, красиве і корисне (Рильський, III, 1961, 199).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 326.