Про УКРЛІТ.ORG

крамар

КРА́МА́Р, кра́маря́, ч.

1. Те саме, що торгіве́ць. Крамар — як комар: де сяде, там і п’є (Укр.. присл.., 1955, 15); У відчинених крамницях посідали заспані крамарі (Фр., VI, 1951, 254); Складають товари крамарі. Вечоріє… (Вишня, І, 1956, 58).

2. зневажл. Гендляр; // перен. Про безпринципну людину, що ради власної вигоди торгує своєю совістю, переконаннями, талантом. Розступилось коло крамарів, що хотіли правого судити, Та ганьби із себе їм не змити (Рильський, III, 1961, 123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 322.

вгору